Кафе, задній двір.
Я вийшов подихати повітрям за Максом — він - покурити. Табличка про заборону куріння нас не особливо турбувала, як і холод, який в той день був не особливо сильним, раз я зміг вийти без куртки.
Я вийшов подихати повітрям за Максом — він - покурити. Табличка про заборону куріння нас не особливо турбувала, як і холод, який в той день був не особливо сильним, раз я зміг вийти без куртки.
Ми стояли і зачаровано дивились на люк. Ні, не на звичайний каналізаційний. Це був люк від військової бронетехніки. Ржавий, погорілий, вирваний наче якоюсь величезною силою, з ще прозорим видошукачем. Мабуть нещодавно якась людина дивилась крізь нього на поля і ліса неньки, слухала гуркіт мотору десь за спиною, і тривожилася від кожного руху. Ще більше мене шокувало питання: а як воно тут опинилось? Не впало ж воно з неба? Чи... та ні.
Просто люк, тепер з особливою історією для мене. З безліччю питань в голові, і такими яскравими фантазіями про його життя і шлях, до заднього дворику мистецького кафе, в самому центрі Києва, в який ну точно не протиснеться бронетехніка, і наврядчи долетить його частина.
"Хто приніс?" 2024
відбитки з авторським підписом
обмежений наклад в 3 екз. на формат
А6-А2
відбитки з авторським підписом
обмежений наклад в 3 екз. на формат
А6-А2